Давайте знайомитися. Мене звати Наталя. Мій перший дорослий досвід роботи - посада офіс-менеджера- помічника директора в навчальному центрі "Освіта без кордонів" у жовтому корпусі Шевченка. Від звичайних офісних обов'язків до перекладів та уроків української для іноземців. Я була зелена та наївна. Працювала в другу зміну, вранці на навчанні. Тоді нажила собі ворогів на факультеті свого університету, не знаючи, як так сталося. Зараз я визнаю, що то був справжній булінг, і це окрема довга історія. Коли тоді ситуація досягла критичної межі, усвідомивши повне фізичне та нервове виснаження, мені довелося піти з роботи.


Щоб через місяць перепочинку влаштуватися на нову - помічником ректора свого університету та керівником його служби. Не приховувала ніколи і можу говорити про це відверто, мене запросили на посаду по знайомству. Для прийому на подібні посади - це звичайна справа, керівник має гарно знати родину та середовище працівника, якому згодом треба довіряти на всі сто, і це оправдано. Я дуже вдячна ректору за увесь досвід, який мені подарувала робота в університеті, це був 24/7 брейншторм. Досі я офіційно у відпустці по догляду за другою дитиною. Чи повертатися, і у якому форматі, я подумаю пізніше.


Поки я продовжувала дратувати агресорів на факультеті, поєднуючи вже іншу роботу - в службі ректора - з навчанням на останніх курсах, всі мої друзі та знайомі будували ком’юніті з ровесниками. А я тим часом могла похвалитися лише зустрічами, конференціями, концертами - за участі переважно покоління мого шефа-ректора-академіка. Ну і тим, що мабуть манія величі мене колись наздожене, це вам не жарти - мало не щодня писати листи міністрам та президенту. Так що моє звичне робоче оточення не лайкає мене на фейсбуці та через один не чули про інстаграм.


Я захистила кандидатську дисертацію по освітній політиці Європейського союзу, аби перевірити власне бажання працювати в університеті далі. Результат: no/never/maybe залежно від настрою. Усі кола пекла, які довелося обійти із посмішкою на публіку, навчили мене цінувати людей за вчинки, а не гарні слова та обіцянки, розрізняти у зовні милих особах ненажерливих яструбів, воювати за своє право на думку, а ще працювати з текстом. Викреслювати, скорочувати та редагувати.
На шостому місяці першої вагітності мене запросили очолити піар-маркетинговий відділ лакшері концепт-стору Sunahunt. Я вагалася, але вирішила спробувати. Тоді я придбала дві нові сукні для свого дирижаблю, ніби відчувала, що мені буде достатньо двох днів, щоб просканувати місцевість та усвідомити, що кіно не буде. Ще не встигли завізувати всі папери про прийом, як я попрощалася. Час від часу пригадую те відчуття незручності, але смак салатів в лаунж-ресторані та одяг улюблених марок чоловіка повертають мене туди знов і знов.


Одразу після народження першого сина я почала перейматися питанням самореалізації. На той час я бачила своє майбутнє в інтернет-маркетингу. Я детально проаналізувала близько півсотні сайтів компаній, на які хотілося б працювати. Кожній надіслала індивідуальну аналітику та власне бачення подальшого просування. За місяць я отримала декілька вагомих пропозицій до співпраці. Обрала американський офіс транспортно-логістичної компанії Meest America. І до цих пір дивуюся свій наполегливості. До речі, всі компанії, які навіть не відповіли на мої листи, одразу виправили помилки на сайтах, на які я їм вказала, та пізніше впровадили майже всі мої промо-пропозиції.


Два роки назад я запропонувала ідею гарному знайомому - відомому фахівцю з сімейних питань Адріану Буковинському - допомогти з упорядкуванням його напрацювань для створення першої авторської книги про стосунки. За плечима в мене достатньо подібного досвіду з часів роботи на ректора-академіка, тому хотілося хоч якось долучитися до його благородної справи. Так ми разом підготували його книгу "Що треба знати до створення сім'ї".


Після народження другого сина мене охопила депресія, не на жарт сильні емоційні переживання, які відключили в мені попередню Наталю. Я подорослішала вмить. Ніби прозріла, все рожеве та миле довкола проявило свої справжні барви, і мені вперше в житті стало дуже страшно. Здавалося, ось він – кінець світу. Але буря в моїй голові вляглася і я згадала дещо, що поховала в своїй пам’яті разом із історією про зраду кращої подруги дитинства з моїм першим хлопцем.


Бажання створювати одяг. Мій перший дитячий бізнес-план в шкільні роки був про відкриття свого ательє жіночого одягу в центрі міста. Під назвою “Червоне і чорне”. Дивно те, що я ніколи не любила це поєднання кольорів. Мені воно не пасує. Хоча, хто там згадає, що було тоді в моїй голові?
Але точно пам’ятаю, що було в моєму серці. Я хотіла вчитися малювати, щосуботи в десятому класі ходила на заняття до старезного, але справжнього таланта-художника. Писала олією натюрморти.
Я мріяла створювати одяг, бігала до улюбленої швачки, аби замовити щось новеньке, придумане в дитячій голові. Абсолютно не соромилася виділятися у натовпі. Моя випускна сукня взагалі стала апофеозом дизайнерської думки, та мало не змусила батьків пити краплі від серця. До слова, це вона на фото.


Любов до створення одягу трансформувалася в звичку – замовляти індивідуальний пошив за власними ескізами. Діловий гардероб, сукні, пальта із якісних дизайнерських тканин.


Я замучила декілька своїх колишніх перевірених байєрів, які постачали мені взуття та одяг із-за кордону. Вони постійно повторювали: «Ми вдягаємо стількох зірок та політиків, і дуже рідко нам траплялися невиконувані задачі. Наталю, як можна знайти те, чого нема? Знайдеш, і нам придбай.» Тоді я знову йшла до своєї улюбленої швачки Світлани, і ми творили з нею те, «чого немає в світі».
І ось, я наважилася. Минулого року почала відвідувати курси шиття, аби увійти в курс виробництва. Почала налагоджувати робочі стосунки із менеджерами магазинів тканин, аби розібратися в матеріалах та фурнітурі. Проаналізувала, де замовляти тканини. Почала підбір майстринь, яким зможу доручити розробку лекал, крій та пошиття одягу. І нарешті – визначила рамки асортименту одягу – жіночий одяг для дому із високоякісних дизайнерських тканин.


Назва бренду – MARK.LEO - прийшла на думку за мить – це імена моїх дітей. Щоправда, самі імена я вибирала набагато довше.


Після презентації першої міні-колекції домашнього одягу, довелося перерозглянути концепцію та розширити рамки до повсякденного одягу – сукні-міні, кардигани, пляжний одяг. Ідеально - я хотіла б охопити ще декілька сегментів, але це в майбутньому.


Моя мрія – це сильний український бренд жіночого одягу. Який всі знають, але це не масмаркет на всі смаки. Подумки я рівняюся на австрійські локальні бренди, де магазин – це закритий клуб для поціновувачів конкретного стилю одягу супервисокої якості. Це інтелігентне прочитання трендів. Це розуміння клієнта, що одяг на роки створюється в штучному накладі, із ексклюзивних матеріалів та фурнітури. Це не крик моди, а спокійна розкіш.

 

Facebook: www.facebook.com/natalia.markleo

Instagram: www.instagram.com/nataliavilchynska